Summio

Відео YouTube

Збіги та помилки, що змінили хід історії.

Цей випуск – справжня скарбниця історій про те, як випадкові збіги, безглузді помилки і навіть чиїсь абсурдні рішення докорінно змінили хід історії людства.

41 хв читання

Доступно мовами

Фрагмент самарі

Бардак, Помилки та Удача: Невидимі Сили, Що Формують Історію

Привіт, друзі! У житті кожного з нас, яким би воно не було, завжди є місце для двох речей. Перша — це, звичайно, гарячий чай з чимось смачненьким і лайк під роликом «Другої історії». Ну а друга — це старий добрий бардак. Без нього в історії людства не обходилася жодна шанована подія. І часто саме бардак, помилки чи просто недолугі збіги до невпізнання змінювали хід нашої цивілізації. Тому заварюйте свій чай, влаштовуйтеся зручніше, і готуйтеся. З вами, ну, просто непристойно великий випуск про роль бардаку, помилок та збігів у житті людської історії. Нещодавно на каналі виходив ролик про те, як міг зберегтися давній Єгипет і що б з цього вийшло. Ми його дуже радимо до перегляду. А тут на нас чекає історія про те, як, можливо, ціла цивілізація зникла через одну дурну пораду оракула.

Від Єгипту до Персії: Втрачена Торгова Імперія

Щоб зрозуміти, про що йдеться, погляньмо на карту сучасного Єгипту. Його перлина — це, звісно ж, Суецький канал, артерія, що з’єднує Середземне та Червоне моря. Тільки у XX столітті за нього воювали щонайменше у двох великих і чотирьох менших конфліктах. І це не дивно, адже можливість зрізати 8000 км шляху і поплисти до Індії, не оминаючи Африку, дорогого коштує навіть зараз. Ну а в минулому ця артерія в принципі переводила подорожі з категорії неможливих у можливі. Тому що, оминаючи Африку, до Індії плисти кілька тисяч років тому люди фізично не могли, а от зрізавши шлях — дуже навіть. Чим і скористався Дарій I, створивши канал фараонів. Захопивши Єгипет приблизно в 500 році до нашої ери, Дарій першим виконав мрію людства. Європа почала торгувати з Індією та Китаєм, та й на Близький Схід, і назад товари стала доставляти набагато легше. Довгий час через британську та американську винятковість подвиги Колумба в офіційній історії не можна було применшувати. Тому в підручниках рідко і дуже неохоче писали про наявність морських шляхів з Індією та давніх, більш розвинених цивілізацій. Але зараз табу знято. І широко відомо, що, наприклад, у Давньому Римі був такий попит на шовк з Індії та Китаю, що Пліній Старший називав це божевілля однією з причин економічного занепаду імперії. Коли люди закладали будинки, щоб купити заповітну тканину і виділитися, а гроші, відповідно, йшли в Індію — флешбеки з виступів Дональда Трампа, чи не так? Ну а Рим з Індією торгував через той самий канал фараонів. Трохи раніше це робила і Персія, закривши головну ачівку, яка дозволяє просто хорошим цивілізаціям перетворитися на великі і залишити слід в історії. Ця ачівка називається «міжнародний вплив», і будь-яка велика імперія його так чи інакше отримувала. Греки торгували, писали поеми і побудували колонії від Африки до Криму. Римляни несли вплив вогнем і мечем, а Китай — культурою. Але в переважній більшості випадків вирішальну роль відігравала торгівля. Персів пам’ятають як воїнів, але завдяки торгівлі вони поширили свій вплив на пів світу і з часів Дарія продовжують відігравати велику роль у світі. Фінікійці з торгівлею поширили свій алфавіт, а Британія, Іспанія, Португалія та Франція буквально стали наддержавами, торгуючи з усім світом, у процесі чого раптово народилися Сполучені Штати Америки. Більшість істориків схиляється до думки, що давній Єгипет погубила замкнутість на собі коханому. Але от не було у Єгипту тієї фішки, яка б перевела країну на новий рівень і зберегла цивілізацію в історії. Це дозволяло проіснувати тисячі років, але ближче до початку нашої ери без м’якої сили та впливу на світовій арені вижити не видавалося можливим. Релігія, культура, торгівля — Єгипет не вкачав жодну з гілок. Що частково зрозуміло, коли йдеться про країну, оточену справа і зліва пустелями, а знизу і зверху морем. Але знову ж таки, канал фараонів і Суецький канал — це саме те, що могло прокачати торговий потенціал, що, власне, і зробила Персія буквально на території Єгипту. То

Британія, Кельти та Втрачене Срібло: Найдорожча Помилка Риму

Цього не змогли зробити кельти, про яких у нас теж нещодавно виходив випуск. І, як ви вже здогадалися, тут теж замішана помилка. Та не одна, одразу дві. Обидві трапилися в I столітті нашої ери за імператора Клавдія з однієї причини. Перша призвела до зникнення держави кельтів, а друга, можливо, до зникнення самого Риму. Адже Клавдій, який прийшов до влади після Калігули у 41 році, особливою популярністю не користувався. Рішення, як завжди в давньому світі, було прийнято просте: що-небудь завоювати і заробити. Рим трохи виділявся серед інших тим, що під «заробити» вони мали на увазі не тільки розграбувати, але й якісь ресурси добувати, робочі місця створити і все в такому дусі. Кельтам, правду кажучи, від цього не легше, адже однією з цілей економічної експансії Риму була обрана Британія. У 43 році нашої ери туди висадився легендарний Веспасіан, який пізніше стане імператором. Кельти билися хоробро, але були розчавлені. І вже в липні Клавдій особисто приймав капітуляцію дванадцяти місцевих правителів і потирав ручки, очікуючи притоку в Рим рабів, зерна і, в першу чергу, срібла. Монети в Римі були чимось більшим, ніж просто гроші. На них карбували профіль імператора. І зрозуміло, хто більше зробив, той і мелькає на ринках частіше — так би мовити, нативна реклама. Тільки от з Британією відверто не склалося. Срібло там було, але й близько не покривало витрат, які йшли на придушення повстань усіляких Боудікки та будівництво валів Адріана та інших оборонних споруд. Консенсус істориків у тому, що в кращому випадку Британія як провінція мала нульовий баланс. А отже, знаючи це, Клавдій навряд чи б туди пішов. Мали шанс зберегти велику цивілізацію кельти, а там, хто знає, може, й пізніше нормандського завоювання корінні британці змогли б протистояти. А Рим з іншого боку, актив отримав хоч і приємний, але взагалі ніяк імперії не допомагаючий. Звідси друга помилка, яку журнал National Geographic ні багато ні мало називає найдорожчою в історії Риму. Адже не тільки в Британії Клавдій срібло шукав. Робота йшла на всіх кордонах імперії. І, наприклад, один з епізодів описав римський історик Тацит у своїх «Анналах». Він розповідає про групу легіонерів, що завагалися до краю, яких легат змушує шукати срібло в Німеччині. За словами Тацита, легіонери вигадали хитрий план: звернутися до імператора з проханням нагородити зусилля начальника з почестями, щоб той заспокоївся, забив і відчепився від них з вимогами працювати. Довгий час анекдот вважався анекдотом, поки у 2016 році 72-річний колишній десантник Юргін Айгенбро не вирішив полювати на кабана в пагорбах навколо історичного курортного міста Бад-Емс. Його увагу привернули дві рівні смуги на занедбаному полі. Юргін, мабуть, підписаний на «Іншу історію» і стежить за випусками про археологію, тому що чоловік знав, що в природі не буває прямих ліній. Прибулі на місце археологи дружно знайшли одразу два римських табори на 3000 осіб. Один — з готовою шахтою, де в скромних масштабах видобували метал. Другий — менший, на

Битва за Мідвей: Лотерея з Японським Акцентом

Ну а ми пропонуємо вирушити ближче до сучасності. Що, наприклад, ви знаєте про битву при Мідвеї? Чесно і без Гугла впевнені, що більшість пробурмоче щось невиразне про «однокаліточну перемогу США», адже Японія поступалася за ресурсами, і згадає нещодавній фільм, де, звісно ж, все прикрасили. Але насправді битва при Мідвеї — це одна з найтрагікомічніших битв в історії. Збігів і помилок, що змінили її хід, стільки, що всіх пальців, включно з ногами, не вистачить. Буквально кожна могла змінити хід битви до невпізнання. Адже, наприклад, перед битвою в США захворів найкращий командир Тихоокеанського флоту США адмірал Хелсі. А в порушення всіх інструкцій він залишив замість себе Раймонда Спрюенса — людину, яку за посадовою ієрархією на чолі американської групи бути не повинно було в принципі. Однак саме він привів США до перемоги, в тому числі скоївши ще одну, здавалося б, помилку. Наприкінці переможного дня Спрюенс віддав наказ припинити переслідування розгромлених залишків авіаносного з’єднання адмірала Нагумо. І донині багато підручників називають Спрюенса боягузом. А старші офіцери в 1942 році ледь не морду командиру хотіли набити за те, що відпустив вже хилі і недобиті японські сили. Але пізніше з'ясувалося, що на перехоплення та прикриття вже йшли потужні лінкори ще одного адмірала — Ямамото. І якби американці продовжили переслідувати японців, то самі потрапили б у засідку, а битва в підсумку завершилася б не перемогою, а нічиєю. І адже з точки зору військової науки Спрюенс дійсно помилився. У нього не було жодних розвідданих, і рішення він справді прийняв — чи то з боягузтва, чи то довірившись інтуїції. Але саме це «боягузтво» дозволило США перемогти. А ще — якась нелюдська кількість удачі. Готуйтеся загинати пальці, адже через те, що японський розвідник обмовився і сказав, що в американців немає авіаносців, адмірал Нагумо недооцінив загрозу за 2 години до зіткнення. І це раз. Два. Японський есмінець «Арасі», що збився з курсу, відстав від основної ескадри, кинувся навздогін, і тільки завдяки цьому випадковому «путівнику» американці знайшли основні японські сили. Три. Японські підводні човни, які мали відстежувати пересування американців, зробили першу за рік помилку в навігації, прийшли в намічене місце на кілька годин пізніше і пропустили ескадру США, яку в 99 випадках зі 100 засікли б і доповіли куди слід. Чотири. Підводний човен США «Тарпон» намагався знищити японський авіаносець «Кага» торпедами. В реальності з трьох торпед дві пройшли повз, а одна не вибухнула. «Кагу» в підсумку потопили льотчики, які за завданням мали бомбити інший авіаносець — «Сорю». Ах так, цих льотчиків там взагалі не повинно було бути. І опинилися вони біля авіаносців по чистій випадковості, переплутавши координати і чекаючи нового наказу. Та й то потопили всього шістьма бомбами, що в звичайних умовах для авіаносця — подряпина. Тут вступає п'яте збіг, і воно в тому, що через розвідника, який затримався, адмірал Нагумо тримав заряджені бомбами літаки на палубах, а

Нідерланди: Золотий Вік і Втрачена Австралія

Почнемо з Нідерландів. Якщо хто не в курсі, свого часу крихітна країна була однією зі світових супердержав. Почалося все з проголошення незалежності від Іспанії у 1581 році. Формально це продовжило війну за незалежність, яка закінчиться лише у 1648 році. Але по факту, здебільшого війна була лише на папері, тоді як насправді на період цієї війни припав золотий вік держави. Голландська Ост-Індійська компанія стала першим у світі акціонерним товариством. У 1669 році вона отримала звання найбагатшої приватної фірми в історії. Ост-Індійська компанія навіть володіла приватною армією, яка, наприклад, успішно вибила португальців з Індонезії. Торгівля з Японією, Китаєм, Цейлоном, Індонезією фактично була монополізована хлопцями з Нідерландів. Сказати, що в Європі з ними рахувалися, — не сказати нічого. Майже весь сучасний ринок фінансів закладений саме в цій країні, і в ті часи нідерландці створили першу фондову біржу, транснаціональну корпорацію, систему мит, податків та інше, інше. Саме тут, до речі, і криється непорозуміння, через яке сучасні Нідерланди називають Голландією. Голландія — це назва республіки Об'єднаних провінцій зі столицею в Амстердамі. Де-факто саме там керували всіма процесами, що зробили Нідерланди наддержавою. Там же розташовувався головний офіс Ост-Індійської компанії. Ось і називали всі відвідувачі країну Голландією, особливо не переймаючись деталями. Яскравий приклад — Петро I, який у всіх документах вживав саме це слово. Та й інші правителі не відставали. Загалом, назву найрозвиненішого регіону прийняли за назву всієї країни, від чого Нідерланди страждають досі. Лише у 2020 році офіційні установи країни відмовилися від використання назви «Голландія». Ну а нас цікавить інше: куди поділася наддержава, яка в XV столітті була найбагатшою і однією з найвпливовіших? Ця, звісно, тема комплексна, але є одна дурна помилка, яка допоможе зрозуміти всі процеси. У 1606 році один з кораблів Ост-Індійської компанії під командуванням Вільяма Янзона досяг острова, який він назвав Новою Зеландією. Висадився Вільям і в Австралії, ставши першим європейцем, який це зробив. Зараз у всіх підручниках першовідкривачем Австралії називають британця Джеймса Кука, але він підійшов до берегів континенту лише у 1770 році. Першим був голландець Янзон у 1606 році. І зараз жителі Австралії могли б розмовляти нідерландською, якби не дурна помилка Вільяма. Дослідник, будучи до мозку кісток фінансистом, заявив, що континент не принесе жодної вигоди. Трохи вивчивши місцевість, голландці нічим не вразилися. У наступні роки в Нідерландах кілька разів піднімалися питання колонізації Австралії, але далі розмов вони не зайшли. А потім до континенту дісталася Великобританія, колонізувала його і почала висмоктувати ресурси, за допомогою яких стала головною торговою державою, перемігши Нідерланди. Звичайно, втрата країною статусу наддержави не пов'язана тільки лише з Австралією, але цей епізод демонструє, чому заточена на прибуток тут і зараз країна програла більш голодній

Карансебеш: Битва, Яку Програли Самі Собі

Перейдемо до іншої помилки, яка коштувала Священній Римській імперії останніх залишків могутності. У 1787 році розгорілася чергова російсько-турецька війна. Але на відміну від минулих, вона була з родзинкою. Розбірки двох країн не залишилися непоміченими Європою, яка не хотіла, щоб Османська імперія надто швидко втрачала могутність. Британія, Франція та Пруссія надавали Туреччині підтримку, але у Росії був козир у рукаві — військовий союз зі Священною Римською імперією. Вона теж доживала свого віку, але все ще була сильна. Та й родинні зв'язки австрійських Габсбургів все ще відчувалися у всіх високих домах Європи. Загалом, все виглядало здорово. Щоправда, насправді армія Священної Римської імперії являла собою дивне видовище. Цигани, німці, слов'яни, італійці, угорці та інші народності говорили різними мовами, з трудом керувалися і не завжди підтримували рішення керівництва. Особливо це стосувалося румунів, які з Османською імперією мали непогані стосунки. Все це різношерсте, напів автономне військо 17 вересня 1788 року зібралося під містечком Карансебеш на території сучасної Румунії. У повітрі витало тривожне очікування битви. Місцями — навіть занадто тривожне. Наскоком здивувати Туреччину не вдалося, і османи, за розвідданими, планували наступальні операції на території Австрії. Коротше, мандражу було багато. Один з командирів постійно відправляв гусарів на інший берег річки з метою перевірити, чи не прийшли туди турки. Увечері того числа гусари під час рейду зустріли селянина з бочками алкоголю. За іншою версією, гусари були румунами і цілеспрямовано пограбували обоз. За третьою, чутки про пограбований обоз взагалі були фейком, розпущеним турецькими диверсантами. Головне те, що подальші події чітко задокументовані. До зниклих гусарів відправили піхотинців, і між двома родами військ зав'язалася перепалка. Знову ж таки, одна версія свідчить, що справа була по п'янці. Друга посилається на конфлікт національностей, а третя — на шпигунів. Але помилка, яку зробив один з учасників бійки, цілком могла коштувати життя всій Священній Римській імперії, тому що цей невідомий солдат закричав: «Турки!» Можливо, таким чином він спробував відвернути всіх від конфлікту. Можливо, по п'янці пранканув, але це миттєво звело присутніх з розуму. Турків і так усі боялися, а раптовий наступ, та ще й на тлі своїх розбірок, міг коштувати життя всім присутнім. Ось і почали піхотинці та гусари безладно стріляти, кричати і бігати. У свою чергу, основне стотисячне військо на іншому березі напружилося. Телефонів-то ще не було, на дворі темно, а з місця, куди послали розвідників, доносяться постріли і гамір. Справа була ввечері, і коли на горизонті ще й замаячили фігури, що бігли в їхній бік, нерви у багатонаціональної армії не витримали. Можливо, все б і обійшлося, коли біжучі наблизилися до табору. Передові частини впізнали в них своїх, але хтось, не наділений розумом, почав кричати: «Стій! Німецькою це 'Halt!'». Спотворені крики в запалі паніки багато хто прийняв за крики