Summio

Стаття

«Активні» стоїчні вправи Гадо від Анітри Расселл

Дослідимо, наскільки важливі духовні вправи в стоїцизмі, як їх бачив П'єр Адо, та як вони перегукуються з трьома дисциплінами Епіктета на шляху до внутрішньої свободи й мудрості.

16 хв читання

Доступно мовами

Фрагмент самарі

Активні духовні вправи стоїків: Шлях до самовдосконалення

Привіт! Сьогодні поговоримо про щось таке, що може здатися трохи давнім, але насправді — неймовірно актуальним. Мова піде про стоїцизм. Ні, це не про тих, хто просто терпить все мовчки. Це про філософію, яка пропонує конкретні інструменти для життя, для того, щоб стати кращою версією себе, навіть коли навколо хаос. Особливо цікавими є «активні» духовні вправи, про які багато говорив французький філософ П'єр Адо. Це не просто теорія, а справжня робота над собою, яка допомагає знайти внутрішній спокій і силу.

Вступ: Філософія як спосіб життя

Уявіть собі, що таке автаркія? Це коли ти сам собі достатній, незалежний, коли твоє щастя не залежить від того, чи зламався твій телефон, чи підвищили зарплату. Стоїки прагнули саме до цього – до внутрішньої свободи. П'єр Адо, досліджуючи античну філософію, бачив у цьому універсальну мету, до якої прагнули різні мислителі. Але ж ми, люди, часто потрапляємо в пастку: залежимо від чужої думки, від настрою, від обставин. Стоїки ж пропонували простий, але дієвий вихід – зробити філософію своєю щоденною практикою. Це був спосіб «повернутися до себе», звільнитися від тривог, пристрастей, нескінченних бажань, які роблять нас відірваними від власної суті. Для них філософія була не чимось, що вивчають у підручниках, а способом жити. Епіктет, один із найвідоміших стоїків, казав, що багато хто лише говорить про «мистецтво жити», але самі не живуть гідно. Сенека порівнював це з любов'ю до слів замість справжньої любові до мудрості. Мусоній Руф застерігав від «надутих теоріями» софістів та «розбещених» філософів, чиї слова відволікають від справжнього життя. А Епіктет взагалі дивувався тим, хто задовольняється лише аналізом складних логічних конструкцій, але не застосовує знання на практиці. Для стоїків філософія – це тренування, яке допомагає бачити світ по-новому й жити інакше. Ці вправи мали на меті зміцнити наше розуміння стоїчних принципів так, щоб ми могли спокійно зустрічати будь-які випробування – від дрібних побутових неприємностей до справжніх життєвих катастроф. Це не егоїзм, а розуміння того, що важко допомогти іншим, коли сам потопаєш у власних проблемах. Стоїцизм дає нам міцний фундамент у бурхливому морі життя, допомагаючи краще справлятися з неминучими труднощами. А коли ти сам сильний і стабільний, ти можеш бути поруч з тими, хто тебе потребує.

Основні тези: Три стовпи стоїчної практики

П'єр Адо виділив кілька типів духовних вправ. Є ранкові та вечірні роздуми: зранку плануєш день, ввечері аналізуєш, чи жив ти згідно зі стоїчними принципами. Є також premeditatio malorum – практика «передбачення зла», коли ти уявляєш, як зустрінеш біди, пам'ятаючи, що вони «байдужі» і не залежать від тебе, а отже, не є справжнім злом. Але найцікавішими, на думку Адо, є «активні» стоїчні вправи – ті, що «формують звички». Він виділив три головні з них: самообладання, виконання обов'язку та байдужість до байдужих речей. Ці три типи вправ ідеально лягають на три сфери практики, які Епіктет назвав «трьома дисциплінами». Він, як писав Адо, був «найбільшим авторитетом у питаннях стоїцизму» за часів Марка Аврелія. Епіктет спирався на знаменитий поділ з першої книги «Енхірідіона»: «Деякі речі залежать від нас, інші — ні». За Епіктетом, «те, що залежить від нас, — це наші оцінки, прагнення, бажання, відрази – загалом, усе, що є нашою справою». Як зазначає Адо, «те, що залежить від нас, — це дії нашої власної душі, бо ми вільні їх обирати». Серед цих дій душі є ті, що пов'язані з судженням та згодою, інші — з бажанням, і треті — з прагненням до дії. Отже, з активних вправ Адо, самообладання стосується сфери бажань, виконання обов'язку — сфери дії, а байдужість до байдужих речей — правильного використання судження та згоди.

Самообладання (Enkrateia)

Щоб досягти самообладання, за Адо, треба радикально зменшити свої бажання та прагнення. Обмежте їх лише моральною доброчесністю – єдиним, що «від нас залежить». Так само, наші відрази мають бути спрямовані виключно на моральне зло. Усе, що виходить за ці межі, поза нашим контролем, і турбуватися про це – марна трата часу. Стародавні джерела додають деталей. Діоген Лаертський описує Зенона Кітійського як зразок самообладання та автаркії (самодостатності). Зенон був відомий своєю «ощадливістю, задоволенням бідністю та відстороненістю в соціальній поведінці». Зенодот називав його «винахідником самодостатності», який відмовився від багатства і заснував школу, що стала «матір'ю безстрашної свободи». А. А. Лонг зазначає, що Зенон жив на видноті, але демонстрував байдужість до загальноприйнятих маркерів успіху і глибоке задоволення тим, що інші назвали б аскетизмом. Лонг пише, що енкратея (самообладання) – це не те саме, що атараксія (незворушний стан розуму), але «всі три елліністичні школи постулюють ідеал спокою, досягнення якого є необхідною умовою раціонального контролю над своїми бажаннями». Хоча для Зенона акцент був на відмові від матеріальних благ, є багато речей у житті, які ми можемо бажати, але які не купиш за гроші. Адо описує такі «бажані речі, як багатство і здоров'я», як такі, що не залежать від нас, і тому можуть зробити людей надзвичайно нещасними, коли їх немає. Дійсно, здоров'я може залежати від економічного статусу, але навіть люди з найдорожчою медичною страховкою хворіють, іноді без видимої причини. Часом я сам бажаю тиші й спокою, щоб почитати книгу. Це нічого не коштує, але все ж є бажанням, до якого я часом надмірно прив'язаний. Інший особистий приклад: я хотів би, щоб моя дитина поводилася певним чином, наприклад, з повагою до дорогої мами. Знову ж таки, це не матеріальне благо, але це бажання, і воно ставить мене в залежність від п'ятирічної дитини, яка, хоч і чарівна, не завжди ставить мої бажання на перше місце. Замість того, щоб йти від зворотного і відкидати типове, нестоїчне уявлення про те, що «необхідно» або просто бажано в житті – гроші, здоров'я, статус, романтичні стосунки, тиха кімната, надзвичайно слухняна дитина – нам потрібно відкинути все це і почати з найнеобхіднішого, а потім вже додавати. Моральна доброчесність – це все, чого ми повинні бажати, якщо хочемо досягти самовладання. З іншого боку, морального зла ми повинні прагнути уникати. Це складно? Так. Вимагає надлюдських здібностей? Ймовірно. Дійсно, Лонг зазначив, що, подібно до того, як сучасна антропологія розглядає інтереси та потреби людей як «значною мірою соціальні конструкти», акцент елліністичних філософій на аскетизмі та самозреченні був «запрошенням увійти в альтернативний світ і знайти нове «я»». Тому він описує стоїцизм та інші секти як «парадоксальні» у початковому етимологічному значенні слова, тобто «не відповідні загальноприйнятим уявленням [doxa]». «Знайти нове «я»» – це, безумовно, не те, що люди робили або навіть розглядали як можливість

Виконання обов'язку (Kathekonta)

Виконання обов'язку відрізняється від двох інших активних вправ тим, що воно, зрештою, залежить від інших людей. Важливо пам'ятати про розрізнення між тим, що залежить від нас, а що ні, і визнати, що, виконуючи свої обов'язки перед іншими, ми контролюємо наш моральний намір. Результат наших зусиль – як вони будуть сприйняті, чи покращаться наші стосунки з іншою людиною, чи зростуть її очікування в майбутньому – це не залежить від нас. Новачки в стоїцизмі іноді дивуються соціальному елементу цієї філософії, вважаючи, що вона полягає в придушенні емоцій та відході від світу для мінімізації страждань. Такий підхід, однак, не дозволив би нам жити відповідно до нашої природи, яка є природою розумної людини, що має зобов'язання залежно від тієї ролі, яку ми граємо: громадянина, друга, батька, чоловіка. Як писав Марк Аврелій: > «Бо ми створені для співпраці, подібно до ніг, рук, повік, рядів верхніх і нижніх зубів. Діяти один проти одного – означає діяти проти природи; а діяти один проти одного – означає дратуватися і відвертатися». Сенека, у свою чергу, каже: > «Жодна школа не володіє більшою добротою і м'якістю; жодна не має більшої любові до людства чи не більш віддана загальному благу. Мета, яку вона ставить перед нами, – бути корисними, допомагати іншим і піклуватися не тільки про себе, але й про всіх загалом і про кожну людину окремо». Адо пише: > «Щоб знайти основу для цієї теорії «боргів», стоїки повертаються до своєї фундаментальної інтуїції: до інстинктивного, первісного згоди живої істоти з самою собою, яка виражає найглибшу волю природи. Живі істоти мають вроджену тенденцію зберігати себе і відштовхувати те, що загрожує їхній цілісності. Коли з'являється людський розум, природний інстинкт стає рефлексивним, обґрунтованим вибором: щось обирається, тому що воно відповідає природним тенденціям, таким як любов до життя та дітей, або любов до своїх співгромадян, заснована на інстинкті соціальності». Три дисципліни – бажання, дія та згода – перетинаються, як буде обговорюватися далі. Відмова від власних бажань або піднесення над ними може бути корисною при виконанні обов'язків перед іншими. Якщо ми надто поглинені собою і зосереджені на отриманні бажаного, це перешкоджає етичному зростанню. Якщо ми проводимо весь час в офісі в надії отримати вигідне підвищення, ми навряд чи зможемо допомогти другу. Якщо ми подорожуємо світом, викреслюючи пункти зі свого списку бажань, ми можемо пропустити дзвінок від хворого батька. Цитати з «Енхірідіона» для виконання обов'язку: «Пам'ятай, що ти актор у п'єсі, яка буде такою, якою вибере автор: короткою, якщо він хоче, щоб вона була короткою, і довгою, якщо він хоче, щоб вона була довгою. Якщо він хоче, щоб ти грав роль жебрака, грай її з усім своїм мистецтвом; і так само, якщо ти граєш кульгавого, чиновника або приватного громадянина. Бо це твоя справа – зіграти призначену тобі роль якнайкраще; але вибирати цю роль – справа іншого». (17) «Відповідні дії вимірюються в цілому нашими соціальними відносинами… «Мій

Байдужість до байдужих речей

Ця вправа найбільше спирається на нашу здатність до раціональності і найтісніше пов'язана зі стоїчним топосом логіки. Адо описує логіку як «майстерність внутрішнього дискурсу». Уважно спостерігаючи за цим внутрішнім діалогом, ми можемо побачити, чи є наша логіка помилковою і, отже, призводить до емоційних розладів. Суть цієї вправи полягає саме в тому, що Марк Аврелій описав у 11.16 «Роздумів»: > «Одна душа знаходить у собі силу жити абсолютно щасливим життям, якщо ми можемо залишатися байдужими до байдужих речей». Адо описує це як «внутрішню» вправу, на відміну від самовладання та виконання обов'язку, які більше орієнтовані на зовнішній світ. Корисно, оскільки ми обговорюємо логіку і, за розширенням, мудрість, розглянути цей практично недосяжний, але тим не менш повчальний ідеал – стоїчного мудреця. Адо цитує французького філософа Бернара Гротеюйзена, який підкреслює ставлення мудреця до космосу: > «Свідомість, яку він має про світ, – це щось особливе для мудреця. Тільки мудрець постійно тримає в умі всю картину, ніколи не забуває про світ, думає і діє стосовно космосу… Мудрець – частина світу, він космічний. Він не дозволяє собі відволікатися від світу або відриватися від космічного цілого… Образ мудреця та уявлення про світ утворюють, так би мовити, нерозривну єдність». Коли ви переорієнтовуєтеся, ви розумієте, що Всесвіт величезний, це не «однолюдське шоу» і містить нескінченну кількість рухомих частин, серед яких ми повинні «не мати значення» – це роз'яснення Адо концепції «індиферентів» (байдужих речей) у стоїцизмі. Байдужість до байдужих речей не означає емоційного закриття від усього, що може завдати болю, і, як наслідок, ведення маленького, ізольованого життя. Навпаки, шляхом логічного аналізу нашого внутрішнього дискурсу в контексті цього величезного фону ми наближаємося до нашого ідеалу – мудреця, чиє життя відзначене атараксією та автаркією. Поряд з розширеним поглядом на середовище, в якому ми живемо, байдужість до байдужих речей сприяє тонкому зосередженню на єдиному, що не є байдужим: нашому моральному намірі. Адо підкреслює, що це «змушує людей змінювати себе і своє ставлення до світу». Існує деяке перетинання між цією вправою та самовладанням, оскільки ми концентруємося тільки на тому, що можемо контролювати і що важливо, щоб досягти більшої самодостатності. Байдужість до байдужих речей також поєднується з виконанням обов'язку; оскільки ми зосереджуємося на тому, що можемо виконати в цьому житті, ми можемо звернути свій погляд на інших і побачити там можливості для прояву нашої доброчесності – і практика байдужості до байдужих речей означає, що ми не будемо знеохочені результатом наших спроб допомогти іншим. Цитати з «Енхірідіона» для байдужості до байдужих речей: «Отже, усунь своє відраження від усього, що не в нашій владі, і перенеси його на те, що суперечить природі серед того, що в нашій владі». (2.2) «Не прагни до того, щоб усе відбувалося так, як ти хочеш, а бажав, щоб усе відбувалося так, як воно відбувається, і тоді ти