Фрагмент самарі
Битва з 'Гниттям Мізків': Книги, що змусять тебе почуватися розумнішим і живішим
Привіт усім! Знаєте, останнім часом я це відчуваю. Це важке, мляве відчуття, цей ментальний туман, який робить усе трохи... кашоподібним. Ви розумієте, про що я, так? Гниття мізків. Це ніби мій мозок маринувався у інтернет-слізі, і, чесно кажучи, проста розмова іноді видається геркулесовим завданням. Якщо ви киваєте, ви точно не самотні. Це не якась рідкісна хвороба; це схоже на поширений побічний ефект сучасного життя, і я шукала шляхи, як це струсити. Це не буде супер відполірована, театральна презентація. Думайте про це скоріше як про відверту, чесну розмову про кілька книг, які справді змусили мене почуватися розумнішою, надихнули, або просто представили історії так, що це повністю зламало мій мозок. Знаєте ті книги, які залишаються з вами, ті, що на деякий час паралізують тебе, бо вони такі потужні? Саме їх я люблю ділитися. Тож, якщо ви теж у траншеях 'гниття мізків', я сподіваюся, деякі з цих рекомендацій допоможуть вам вибратися. Я там, з вами, борюся з цією хронічною телефонною залежністю та інтернет-перевантаженням.
Філософія Ходьби від Фредеріка Ґроса
Книга, яка справді започаткувала всю цю подорож 'даваймо боротися з гниттям мізків', була 'Філософія Ходьби' Фредеріка Ґроса. Ну, буду чесною, я зазвичай уникаю філософії. Мені здається, що я недостатньо розумна, щоб справді зануритися в ці складні ідеї. Це трохи самопринизливо, але саме так я почуваюся іноді. Тому, коли мова заходить про філософію, я часто трохи вимикаюся. Але ця книга інша. Вона написана такими доступними, простими словами. Вона розбиває філософські концепції на зрозумілі шматки, пов'язуючи їх із чимось таким простим і універсальним, як ходьба. Ґрос розглядає різних мислителів та історичних діячів – таких як Ганді, Ніцше та Торо – і досліджує їхні унікальні стосунки з ходьбою. Для деяких це був спосіб встановити рутину, розчистити голову та стимулювати творчість. Для інших це була духовна практика, спосіб з'єднатися з природою та собою. Книга заглиблюється в ідею паломництва, як ходьба може об'єднувати людей і вести їх до спільної мети. Це не просто про ходьбу, хоча. Це про ширшу ідею перебування на вулиці, культивування зв'язку з природою, і наскільки це може бути надихаючим для наших розумів, тіл і душ. І це справді знайшло відгук у мене, бо я щиро люблю ходити. Це одне з моїх улюблених занять, поряд із читанням та розгадуванням головоломок. Я ходжу щодня, і почуваюся такою щасливою, що маю простір і час для цього. Мені потрібно бути на вулиці. Ця книга справді пов'язана з усією розмовою про 'гниття мізків' – необхідність відключитися від технологій і просто, знаєте, 'поторкати траву'. Серйозно, вийдіть на вулицю, відчуйте сонце, відкрийте вікно. Це так багато змінює. Я розумію, що це може бути не для всіх. Зрештою, це філософський текст, і деякі ідеї досить піднесені. Але якщо ви цікавитеся філософами або хочете налагодити кращі рутини, я думаю, ви знайдете багато чарівності та користі в цій книзі. Це одна з тих книг, які залишаються з вами, про які ви думаєте довго після того, як закінчили читати. Я насправді шкодую, що віддала свій примірник; я б хотіла перечитати її.
Спостережуваний Всесвіт від Гізер МакКалден
Наступна – 'Спостережуваний Всесвіт' Гізер МакКалден. Я вперше прочитала її минулого року і, чесно кажучи, спочатку не була вражена. Здавалося, вона намагається бути чимось, чим не є. Але я вирішила повернутися до неї приблизно в середині року, і тоді сталося диво. Мені справді сподобалося. Ця книга – фрагментарні мемуари МакКалден, яка є мультидисциплінарною художницею, і ви можете відчути цю мистецьку чутливість у її письмі. Основу книги складають її батьки, які обидва померли від СНІДу. Вона не мала багато стосунків із ними, тому їй доводиться намагатися зібрати їхню історію з фрагментарної онлайн-інформації, борючись зі стигмою навколо СНІДу того часу та досліджуючи світи, які часто трималися прихованими. У 80-х і 90-х роках, особливо з епідемією СНІДу, було стільки таємниць і небажання розкриватися. МакКалден намагається реконструювати історію, яка, здається, наполегливо залишається прихованою. Що мене захопило, так це те, як вона пов'язує свою особисту історію з ширшою концепцією вірусності. Вона досліджує, чому СНІД став таким жахливим частково через те, як швидко він поширювався і скільки людей отримували діагнози – чиста вірусність хвороби. Потім вона блискуче пов'язує це з сучасною інтернет-культурою та нашою нинішньою одержимістю вірусністю. Саме слово стало настільки вкоріненим у нашій підсвідомості, чи не так? Книга насичена нішевими посиланнями, вірусними моментами з історії, вірусними відео та впровадженням технологій, які проклали шлях до нашого нинішнього вірусного світу. Через неї я багато чого шукала! Хоча мене не так привабили суто мемуарні частини, я вважаю її дослідження вірусності та того, як ми інтегрували її в наше повсякденне життя, надзвичайно проникливим. Це, безумовно, змусило мене почуватися трохи розумнішою, і, зізнаюся, носити цю книгу з собою робило мене якоюсь крутою.
Жанна д'Арк своїми словами, транскрибована Режин Перну
Наступна – справді цікава маленька книжечка, про яку я, здається, недостатньо говорю, але я абсолютно обожнювала досвід її читання: 'Жанна д'Арк своїми словами'. Це, по суті, переосмислення історії Жанни д'Арк, зібране з транскриптів її суду. Так, та Жанна д'Арк, історична ікона, яка врешті-решт була засуджена до смерті. Яка постать! Вона є таким стовпом історії, особливо жіночої історії. Іноді ті стародавні історичні тексти можуть здаватися недоступними або відштовхуючими, але ця книга – фантастичний спосіб зв'язатися з історією. Це тонкий том, просто транскрипт її суду, і якщо ви любите справжні кримінальні історії – що, будемо чесними, є величезним онлайн-феноменом, у якому я точно беру участь – ви знайдете це захопливим. Це просто... добре. Це невелика книга, яку, ймовірно, можна прочитати за день, і я знайшла її неймовірно надихаючою.
Сезон ураганів від Фернанди Мельчор
Гаразд, тепер перейдемо до художньої літератури, яка мене справді сколихнула і надихнула на це відео. Першою була 'Філософія Ходьби', а другою – 'Сезон ураганів' Фернанди Мельчор. Коли я думаю про книги, які повністю занурили мене у свій світ, це та, яка спадає на думку. Це похмура книга. Серйозно, дуже похмура книга. Я згадувала її раніше, коли обговорювала тривожні читання, але я щиро вірю в величезну цінність того, як вона написана. Я досі яскраво пам'ятаю світ, який вона створила, той, у якому я жила під час читання. Історія відбувається в маленькому мексиканському містечку, де знаходять мертвою відьму. Відразу на початку ви знайомитеся з нею, і розповідь розгортається через перспективи різних людей, які її знали, взаємодіяли з нею, або, можливо, навіть боялися її – людей, чиї життя були пов'язані з її життям певним чином. Це глибоке дослідження насильства, остракізму та того, як ми ставимося до людей, які відрізняються. Коли ви думаєте про динаміку онлайн-спільнот та те, як ставляться до людей в Інтернеті, ця книга пропонує різке, часто жахливе роздуми про людську поведінку. Я читала інші твори Мельчор, наприклад, 'Це не Маямі', яка була чудовою збіркою оповідань, але не моєю улюбленою. Однак 'Сезон ураганів' відчувається як монументальне досягнення в оповіданні. Ви відчуваєте кожну емоцію, кожну краплю страху та відчаю. Письмо настільки потужне, і це справді змусило мене оцінити майстерність перекладача, оскільки оригінал був іспанською. Це історія, яка говорить про найгірші сторони людей, і вона залишила величезний вплив на спільноти Bookstagram, BookTube та BookTok на деякий час. Навіть якщо їй кілька років, це надзвичайно вартісне читання з глибоким письмом. Кумедна історія про цю книгу: я поняття не мала, куди поділася моя копія. Я зустріла хлопця в барі – когось, хто колись жив у квартирі друга – і після років, коли ми не бачилися, він підійшов до мене і сказав: 'О, я досі маю твою книгу, до речі'. Я була як: 'Яку книгу?' Він сказав: 'Ураган'. І я зрозуміла, що він мав на увазі 'Сезон ураганів'. Я тоді думала, куди вона поділася! Він запитав, чи хочу я її назад, і я сказала йому: 'Ні, ні, будь ласка, вона вся твоя. Насолоджуйся'. Це було таке полегшення – нарешті знати, що з нею сталося.
Схиляючись до Віфлеєму від Джоан Дідіон
Після 'Сезону ураганів' я перечитала 'Схиляючись до Віфлеєму' Джоан Дідіон. Я читала її деякий час тому і мало що пам'ятала, але перечитування цього року викликало у мене певний сплин. І я насправді знаю, чому. Я відчула цю сильну ностальгію за життям, якого я ніколи не жила, за часом, коли люди залишали одне одному повідомлення, телефонували і зустрічалися без тривоги соціальних мереж. Здавалося, це був час, коли люди мали більш індивідуалістичний спосіб мислення, хоча я знаю, що це не зовсім так, і нові ідеї точно народжуються зараз. Але було це відчутне відчуття хвилювання, це відчуття появи нових ідей. Ця книга торкнулася чогось, чого я не відчувала вже давно. Думаю, ви можете взяти її в будь-який момент життя і знайти зв'язок хоча б з однією з людей, про яких пише Дідіон. Мені сподобалося, і це залишило мене неймовірно сумною, що, на мою думку, є добрим. Нам потрібно переживати ці емоції.
